"Ωтколь Русь почалася и якъ панство Руськое, за початку ставши, до сього часу идетъ": еволюція поняття "Руська земля" протягом Середньовіччя

Для осмислення та артикуляції історичної спадщини Київської Русі дуже важливо розуміти, як бачили цю державу її сучасники - наші предки. В цьому дописі йтиметься про те, яку територію охоплювала так звана "Руська земля".

Звісно, як і будь-яке поняття, словосполучення "Руська земля" з часом змінювало семантику, розвивалося, модифікувалося. Також цей вираз мав яскраво виражену "пульсуючу" семантику: він міг звужувати, або розширювати значення в залежності від контексту, автора, стилістики тексту.
На сьогодні можна виділити три сенси середньовічного виразу "Руська земля": вузький (етнічний), широкий (орієнтовно - територія Київської церковної митрополії на ХІІ століття, де дідичними монархами були нащадки князя Володимира) та релігійний.
Всі три поняття не стояли на місці. Асиміляція русинами Київщини сіверян та волинян, рух руських колоністів на Південь розширяв територію "Руської землі" у вузькому значенні. Експансія руських князів на Північний Схід, навернення там аборигенів у християнство і створення там православної ієрархії розширювало "Руську землю" в широкому сенсі. Розповсюдження церковно-слов’янської мови як християнської обрядової долучало до "Руської землі" в релігійному сенсі нові міста й країни.
Нижче буде наведено розмежування цих трьох понять між собою та описана еволюція найважливішого з них - "вузького", етнічного.

Руська земля у вузькому та широкому сенсі

Вперше із детальним описом структури "Руської землі" ми стикаємося у трактаті грецького імператора Костянтина Багрянородного "Про управління імперією".
Він поділяє "Росію" на "зовнішню Росію" та власне "Росію". "Росію" у вузькому сенсі утворював Київ з околицями, де проживали "всі роси".
До "зовнішньої Росії" належали землі племен, що виконували роль молодших партнерів у торгівлі з Києвом: древляни, дреговичі, лендязни (певно, лучани), кривичі, сіверяни. Також до "зовнішньої Росії" належав Новгород.
На півдні Росія межувала з печенігами. Костянтин Багрянородний зазначає:

Пацинакія стоїть від Узії і Хозарії - на 5 днів шляху, від Туркії - на 4, Аланії - на 6, Мордви - на 6, Росії - на один.

 Отож, згідно з даними трактату, ми констатуємо існування Русі у вузькому та широкому сенсі. "Русь" вузька - це київська земля, що на заходу, півночі та сходу межує з "пактіотами" (так позначає слов’янські племена імператор), а на півдні - з печенігами. У широкому ж сенсі "Русь" - це конгломерат ареалів усіх племен, що перебувають у зоні впливу київського князя.

Для дослідження подальшого розвитку поняття важливим є повідомлення проповідника Бруно Квенфуртського, який описує свій шлях у країну печенігів через Русь:

Господар Русі ... два дні супроводжував мене з військом до крайніх рубежів своєї держави, які через війну з кочовиками він захистив міцною і довгою огорожею...

Як бачимо, "Русь" у часи Володимира вже сягала на південь не на один, а на два дні шляху. Археологічні розкопки свідчать про зведення у часи Володимира (бл. 1000 року) масштабних дерев’яних та земляних укріплень та активне заселення земель на південь від Києва.
Таким чином, вузьке поняття "Русь" розширило свою географію.

Мапа Київської Русі, бл. 950 року.
За виданням С. Плохія "Походження слов’янських націй"

В той же час, Руссю західні автори називали й усі території, підвладні Києву. У грамоті польського князя Мешка І Святому Престолу читаємо:

... передали Святому Петру місто Ґнєзно зі всім йому належним всередині таких кордонів: від Довгого (Балтійського - авт. ком.) моря, пограниччя з Прусією - до країни з назвою Русь, а кордон Русі простягається до Кракова, а від того Кракова - до річки Одер ...

Як, у цій грамоті під "Руссю" мається на увазі вся територія Київської держави і описується її західний кордон.

Виключно в широкому сенсі використовується слово "Росія" у церковних документах Константинопольського Патріархату домонгольського періоду, наприклад - у "Списку єпископій".

На цьому огляд іноземних джерел можна закінчити і підбити підсумки. Здебільшого, зарубіжні автори вживають слово "Русь" щодо "держави", тобто всього масиву земель, підвладних київським князям, або ж у сенсі церковно-адміністративного поділу. Така ситуація не є дивною: люди того часу мислили в першу чергу династичними та релігійними категоріями.
Лише упорядник політичного трактату "Про управління імперією" звернув свою увагу на внутрішню структурну неоднорідність "Росії".

Куди більш пізнавальною є семантика руських літописів та інших місцевих письмових джерел. Вони написані жителями самої країни і відображають вже не погляд зі сторони, а самосприйняття населення Київської Русі. До того ж, ми можемо зрозуміти бачення не тільки столичних еліт, а й регіональних. Для цього ми скористаємося Київським, Галицького-Волинським, Суздальським, Новгородськими літописами.

Літописні дані "Повісті минулих літ" відображають бачення автором минулого власної країни. Детальніше про це було сказано в попередніх дописах. Тому я лише тезисно перекажу "термінологію" "Повісті". Отож, киянин кінця ХІ - поч. ХІІ ст. бачив Східну Європу як сукупність племен - древляни, сіверяни, кривичі, меря, вятичі і т. д. Руси були таким самим плем’ям і проживали у Середньому Подніпров’ї. Всі інші платили русам данину.
Літописець згадує "Русь" лише у широкому значенні, проте ареал їх розселення обмежений "Полянською землею". Загалом, структура Русі, описана упорядником "Повісті", корелює із інофрмацією від Костянтина Багрянородного.
"Повість минулих літ" була включена до більшості літописних зведень більш пізнього періоду, які були складені вже не тільки у Києві. Саме ці продовження цікавлять нас куди більше, бо вони писалися майже синхронно подіям.
Загалом, у літописах ХІІ - першої половини ХІІІ століть ми можемо знову виділити два значення поняття "Русь".
До Руської землі у вузькому сенсі не належали такі землі: Новгородська, Заліська (Ростов, Суздаль, Володимир на Клязьмі), Вятицька, Смоленська, Полоцька, Галицька, Волинська.
Наведемо відповідні цитати.

Київська Русь бл. 1050 року.
За виданням С. Плохія "Походження слов’янських націй"

Новгородський І літопис, про візит Новгородського архієпископа 1135 року до Чернігова:

... пішов архієпископ (Новгородський - авт.) Ніфонт з кращими мужами в Русь і застав князя з чернігвцями проти себе 

В тому ж тесті під 1132 роком розповідається про те, як новгородський намісник князь Всеволод Мстиславич поїхав до Переяслава:

Того ж літа пішов Всеволод в Русь до Переяслава за велінням Ярополка...

Коли у містечку київської землі Вишгороді помирає великий князь Всеволод Ольгович, новгородський літописець занотовує:

Преставився в Русі Всеволод

Новгородський літопис Карамзінського списку

Наведемо також уривок з Новородської берестяної грамоти № 105, близько 1170 року:

Від Сьомки до Кулотки. Щодо того, що ти казав Несді про гроші, то коли їздив до Русі з Лазовком, він взяв у мене їх в Переяславі.

Цитата за виданням А. А. Залізняка "Древненовгородский диалект".

Промальовка грамоти № 105.
Державний історичний музей. РФ

Таким чином, новгородські освічені кола (які, принаймні, вміли писати) не відносили Новгородську землю безпосередньо до Русі протиславляючи її Київській, Чернгівській і Переяславській землям.
Не вважали Новгород Руссю і у столиці. Ось які слова вкладає київський літописець до вуст бояр Володимира на Клязьмі:

Се так вже сталося. Князь наш убитий, а дітей у нього нема. Синок малий його в Новгороді, а брати - в Русі.

З цього ж уривку легко видно, що кияни не вважали Володимир на Клязьмі Руссю також.
В Суздальському літописі ми читаємо про похід на Київ Юрія Довгорукого (1152):

Того ж літа Гюргі із синами своїми із ростовцями і суздальцями і рязанцями і князями рязанськими в Русь. Тоді ж Володимирко поїхав в Русь до Києва. 

Тут ми бачимо наступне: жителі Залісся (ростовці, суздальці, рязанці) протиставляють себе Русі, а Київ знаходиться в Русі.

Як ті ж події бачили у Києві (1154):

У тім же році рушив Юрій з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь ...

Тож не тільки в провінції, а й у Києві не вважали Ростов-Суздальське Залісся Руссю.

У Суздальському літописі послідовно розмежовують Переяслав Руський (нині - Переяслав-Хмельницький) та Переяслав Заліський. В даному тексті, за замовчуванням, йде мова про Заліський Переяслав. Для Переяслава в Руській землі уточнюється, що він руський:

Преставився Ярослав Мстиславич у Руському Переяславі

Також у Києві не називали Руссю землю вятичів, куди входили міста Неринськ, Дідославль, Брянськ, Мценськ. Коли князь Святослав Ольгович перебував у землі вятичів, то, згідно з кивським літописом:

Святослав же [Ольгович], прийшовши, став коло [города] Неринська ... прибігли до Святослава із Русі отроки і розповіли йому, [що] Володимир [Давидович] — у Чернігові...

Руський князь вирушає в похід.
Реконструкція О. Федорова

Смоленська земля у розумінні київських літописців не була Руссю. Наведемо кілька уривків.
Під 1149 роком

...прийшов до нього Ростислав з усіма руськими силами і з полками смоленськими...

Ми бачимо, що є "руські сили", а є "полки смоленські". Також 1197 року смоленський князь Давид

сина свого Костянтина він у Русь послав на руки брату своєму Рюрикові

В той час Рюрик Ростиславич був київським князем. Тобто, знову Київ-Русь протиставлений Смоленську-не-Русі.

Суздальський літопис Лаврентіївського списку.
Російська національна бібліотека Санкт-Петербурга. РФ

Не входив до Русі й Полоцьк. Читаємо слова літописця під 1140 роком про полоцьких князів:

Вони були заслані Мстиславом, великим князем київським, тому що не сповняли його волі і не слухали його, коли він кликав їх у Руську землю на поміч

Тобто, коли полоцькі князі сиділи у Полоцьку, їх кликали "у Руську землю", до київського князя на поміч.

В ХІІ столітті Галицька та Волинська землі також були протиставлені Русі. Наприклад, у Новгородському І літописі  під 1145 роком написано:

Ходила вся Руська земля на Галич

За Київським літописом, Галич не був Руссю. Звернімо увагу на вже цитований уривок зі статті за 1154 рік:

Тоді ж Володимирко поїхав в Русь до Києва.

Тут Володимирко - галицький князь, що вирушив із Галича.
Тепер прочитаймо уривок Суздальського літопису, присвячений походу Романа Мстиславича Волинського на Рюрика Ростиславича Київського:

Хотіли вони піти на Галич на Романа. Але Роман випередив їх, зібравши полки галицькі й волинські. І в’їхав він в Руську землю.

Із початком ХІІІ століття у Галицько-Волинськом літописі намітилася зміна. Відповідні землі, Галичину і Волинь, починають називати Руссю в тому ж сенсі, що і Київ. Дана тенденція спостерігається у перших же реченнях. Літописна стаття за 1201 рік оголошена як:

Початок княжіння великого князя Романа, що був державцем всеї Руської землі, князя галицького

Звернімо увагу на те, що Суздальский літопис протиставляє галицькі полки князя Романа "Руській землі". Натомість українське джерело лише уточнює княжий стіл "державця Руської землі". Далі літописець називає Волинсько-Галицького правителя "самодержцем всеї Русі".
Описуючи княжий снем, присвячений питанню допомоги половцям проти монголів, галицький хроніст пише:

Тоді бо Мстислав Романович був [князем] у Києві, а Мстислав [Святославич] у Ковельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславич [Удатний] у Галичі,— це ж були старійшини в Руській землі.

Літописець ставить Мстислава Галицького в один ряд князів найпрестижніших столів Київської Русі, Києва і Чернігова, які ніколи в літописах не протиставлялися Русі, він величає удатного князя "старійшиною в Руській землі".

Під 1246 роком упорядник літопису уточнює структуру Руської землі:

Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями

Тобто, на той час Руська земля в розумінні літописця охоплювала Київщину, Галичину і Волинь, і протиставлялася "іншим краям".

Іпатіївське літописне зведення Київського і Галицького-Волинського літописів

Руська земля в релігійному сенсі

Дану семантику вираз набуває із укоріненням християнства на Русі.
Дуже часто в Середньовіччя люди надавали релігії етнічного забарвлення. На побутовому рівні люди не оперували складними богословськими поняттями, а тому називали віру за найзвичнішим її носієм. Наприклад, в ХІ столітті на Русі католицьку віру Феодосій Печерський називав "варязькою". У ХVІІ столітті католицизм був уже "вірою ляшською". Наші предки православ’я спочатку ототожнювали з греками. З плином часу, коли східне християнство укорінилося на Русі, його стали називати "руською вірою". При цьому, "руська віра" більше була пов’язана з обрядовістю, а не з догмами. В цій ситуації принципової ролі набувала мова богослужіння - церковно-слов’янська. Тож у розумінні людини ХІ - ХІV століть "руськими людьми" та "руською землею" були також і болгари.

В цьому сенсі найрепрезентативнішим є "Список міст ближніх і дальніх" (1375-1381 рр.). В ньому міста розподілені за кількома групами: болгарські, валаські, волинські, заліські, київські, литовські, подільські, рязанські, смоленські та тверські.
Деякі групи сам принцип стратифікації потребують пояснення. До заліських міст належали не тільки Велике князівство Володимирське-Московське, а й Новгородська республіка. До волинських - ще й міста Галичини. Найбільш імовірним є те, що міста розподілені за формально суверенними монархами - болгарським царем, валаським та подільським господарями, київським, литовським, смоленським, волинським, рязанським та тверським великими князями. Оскільки Галичина довгий час була у формальному володінні великого князя волинського, а Новгород визнавав сувереном великого князя володимирського, то їх віднесли до відповідних груп.
Як бачимо, тут до купи земель колишньої Київської Русі додані ще й литовські, болгарські та валаські землі. Єдине, що об’єднує всі ці країни - мова богослужіння.

Тож у цьому випадку маємо справу із найширшим розумінням поняття "Русь".

Мапа "Руських міст дальніх і ближніх".
За виданням "Список русских городов дальних и ближних" М. Н. Тіхамірова.

Висновок

Таким чином, ми можемо впевнено окреслити межі Русі в кожному зі значень цього слова. Спочатку Руссю називався лише Київ із землями на один день шляху навколо. По мірі втягнення інших племен і народностей у сферу впливу Русі, їх території також називалися "Русь". Проте, аби відрізняти метрополію від колоній, провінцій і залежних територій, поняття використовувалося у двох сенсах - вузькому і широкому.
Вузьке поняття Русь мало етнічне забарвлення. Навіть в умовах феодальної роздробленості та громадянських воєн між Києвом, Переяславом і Черніговом, усі три землі продовжували називатися "Руською землею". Натомість при протистоянні з іншими регіональними княжіннями, Русь протиставлялася провінціалам. Подібну єдність всупереч феодальним політичним обставинам важко пояснити іншими аргументами.
Напередодні монгольскої навали, на початку ХІІІ століття, в Галичині у місцевому літописанні намітилася тенденція зараховувати свою та Волинську землі до Руської землі у вузькому сенсі.

Натомість на міжнародній арені Русь бачили цілісною державою, а тому називали всю імперію за назвою метрополії.

Із укорінненням християнства, населення колишньої Київської Русі стало називати власну релігію "руською". Таким чином, словосполучення "руська земля", "руське місто" набуло ширшого, релігійного характеру.