Інші акценти. Волзька кампанія русі

Перед читанням рекомендую ознайомитися з попередніми дописами у блозі.

Ватажок київської русі Святослав Ігорович вже давно став не стільки історичною постаттю, скільки ключовою фігурою української масової культури. Особливої популярності він нажив у середовищі ультрапатріотичних кіл - футбольних фанатів, націоналістичних суспільних організацій, добровольчих військових формувань Національної гвардії, Збройних сил України та інших.
Яскрава українська зовнішність (чуб, вуса, цілком можливо - шаровари), літописні чесноти (воїнська доблесть, легкість на підйом, сміливість, гідність) та зручний об’єкт військової перемоги (юдейська Хозарія, що нібито колись панувала над киянами і знаходилася на території РФ) зробили Святослава постійним фігурантом військово-патріотичної риторики.

Пікча з пабліку ВКонтакті полку НГУ "Азов",
присвячена перемозі Святослава над Хозарією

В цьому дописі я маю на меті деконструювати деякі стереотипні уявлення про великого князя та його діяльність.

Джерела і "джерела"
Якщо Вам вже доводилося читати мої попередні дописи, то Ви могли помітити: я не сприймаю вітчизняний літопис "Повість минулих літ" за достовірне джерело. Основна причина - хронологічна віддаленість тексту і подій, які цей текст описує. В багатьох місцях літопис суперечить археології: скажімо, міфічний Рюрик засновує місто Новгород 862 року, хоча культурний шар у місті з’являється лише на початку 930-х. Не додає довіри й явно довільний, або розрахунковий характер датування в "Повісті".

Схема, за якою автор літопису розставляв дати.
Тут і далі - за виданням "Очерки начальной Руси" співробітника НАНУ О. П. Толочка

Отож, що нам відомо про Святослава? Основний масив - це повідомлення літопису, які я просто відкидаю як недостовірні.
Щодо дунайської кампанії Святослава не може існувати жодних проблем - вона докладно описана сучасним джерелом - "Історією" Лева Диякона.

Куди гірше із волзькою виправою князя. Сучасна історична думка з цілком ненаукових причин приймає вигадану хронологію "Повісті минулих літ", яка вступає у протиріччя зі словами очевидців - біженців із розорених русами хозарських міст. Інформацію з перших вуст до нас доносить арабський мандрівник Ібн Хаукаль у своїй "Книзі шляхів і країн".

Геополітичні реалії Х століття також традиційно описують згідно з літописом. Натомість ігнорують трактат грецького імператора Костянтина Багрянородного "Про управління імперією". Очевидно, грецький правитель Х століття знав куди більше про політику Х століття, аніж літописець через 100 років.

Хозарський вершник Х століття.
Реконструкція О. Федорова

Геополітична ситуація у Дніпрово-Волзькому межиріччі напередодні розорення Хозарії

Літопис малює нам яскраву картину постання Київської держави. Пасіонарні київські князі консолідують слов’янські племена заради боротьби проти юдейських загарбників, відвойовуючи життєвий простір у геополітичного монстра.
Відповідно до даних літопису, малюють мапи із кордонами Хозарії, що заходять на дніпрове Правобережжя.
Та якщо відкинути дані "Повісті минулих літ", то вийде зовсім інша картина.

Схема, за якою автор літопису розставляв дати

У трактаті Костянтина Багрянородного "Про управління імперією" найбільшим геоплітичним гравцем регіону є печеніги. Вони однаково небезпечні для всіх сусідів і є своєрідною стіною між Києвом (яким, по суті, і обмежена Русь) та Хозарією.
Більше того, за Костянтином, Русь і Хозарія знаходяться в різних геополітичних площинах, які не перетинаються.
Дуже мало й археологічних свідчень про панування хозар над Києвом. Як правило, культура зверхника, чи завойовника має високий статус у підлеглого народу. Без апріорного висновку, який нам давав літопис, нема ніяких археологічних даних, що свідчили б про хозарське домінування на Дніпрі.
Як доказ належності Києва до "хозарського світу" часто наводять т. зв. "Київський лист" нібито Х століття. Та подібне датування й визначення походження автора є тенденційним. У документі згадано вельми специфічний термін "закук" (міра вартості). Він епізодично починає зустрічтися в ХІ столітті в середовищі ашкеназів - європейських євреїв. В Х столітті термін невідомий зовсім. Серед східних, в тому числі й хозарських, євреїв цей термін також невідомий зовсім. Тож куди логічніше датувати "Київський лист" ХІІ століттям і віднести до ашкеназійської, а не хозарської общини Києва.

"Київський лист"

Підсумовуючи написане, маємо визнати: традиційне бачення Дніпрово-Волзького регіону Х століття скрізь призму масштабного русько-хозарського протистояння, коли пригноблений Київ стрімко вивищується над колишнім зверхником, є помилковим і шкідливим.
Центральну роль на Степовому кордоні Європи в цей період відіграють печеніги, а ймовірні протиріччя русів і хозар не є екзистенційними.

Куди імовірнішим є трактування русько-хозарського конфлікту як економічного. Як я писав у минулому дописі, через вичерпання середньоазійських срібних копалень, доходи київської русі від торгівлі значно впали. У пошуках джерел компенсації, мобілізуючи наявні військові сили, руси вдавалися до грабунку багатих сусідів.

Перебіг війни

Найбільш достовірним  джерелом щодо військового протистояння русів і хозар є "Книга шляхів і країн" Ібн Хаукаля. Цей арабський мандрівник отримував інформацію від безпосередніх учасників подій: біженців з розорених міст.

Загалом, інформація вельми одноманітна: руси захоплюють і розорюють міста.

І розорили його руси. Напали на Хорасан, Семендер і Ітіль у роках 968-969.

Або ж, оповідаючи про торгівлю хутром у Волзькій Булгарії Ібн Хаукаль зазначає:

І було так до року 969, коли руси зруйнували Булгар і Хорасан. 

Отже, ніяких подробиць про перебіг бойових дій, маневри армій, їхню чисельність ми не маємо. Є лише факти про руйнування міст Хозарії та Волзької Булгарії русами.

Далі, згідно з Ібн Хаукалем, руси розділилися на дві частини: одна пішла у Галісію (нині територія Іспанії), друга - у Візантію.

На позір все виглядає цілком логічним і вписується у наратив вітчизняної "Повісті минулих літ", надаючи літопису достовірності.  Та це цілком хибне уявлення. Справа в тому, що два сучасних подіям джерела, що їх пов’язують із діяльністю Святослава, суперечать одне одному: коли руси руйнували Булгар і Семендер (згідно з Ібн Хаукалем), Святослав воював у Болгарії (згідно з Левом Дияконом). І нема жодної причини сумніватися у словах обох авторів. Тож, природно, мені залишається висунути версію подій, яка б задовольнила обидва джерела. Ступінь достовірності моїх припущень пропоную оцінити читачеві.

Отож, без сумніву, Святослав не міг знаходитися у двох місцях одночасно. Також важко уявити, щоб тогочасна русь могла б здійснити дві кампанії, очолювані різними князями (щоб замість Святослава на Волзі воював, скажімо, згаданий Іоаном Скіліцею Зініслав), одночасно.

Тому, з імовірністю 1, київська русь загалом і Святослав зокрема не мають відношення до розорення Булгара, Ітіля, Семендера.
На мою думку, цю виправу належить віднести до діяльності вікінгів - скандинавських піратів.
Справа в тому, що у волзьких державах познайомилися з людьми скандинавського походження в особах русів - торговців східноєвропейськими товарами та найманцями на службі у хозарського кагана.

Взяття вікінгами Парижа. Гравюра ХІХ століття

Незважаючи на поступову слов’янізацію дніпровських русів, ототожнення скандинавів саме з русами могло призвести до того, що під одним етнічним терміном опинилися і вікінги зі Скандинавії, і руси з України, які жили в Києві і околицях вже кілька поколінь. Додає впевненості в правильності тези інформація від Масуді:

Руси складаються з численних племен різного роду. Серед них є нормани, які є також найчисельнішими.

Отож термін "руси" мав у східних авторів доволі складну і водночас нестрогу семантику, тому найменування здебільшого скандинавської спільноти просто перенесли на північних піратів.


Привертає увагу й наступний уривок з твору Ібн Хаукаля.

Після того відправилися вони відразу до країни Візантія і до Андалусії, розділившись на дві частини.

Отже, "руси Хаукаля" покидають Волгу і за логікою мають виринути десь в Іспанії та Греції.
І дійсно. 968 року в Галісії та Андалусії діяли ватаги вікінгів, які грабували місцевість, аж поки їм не завдав поразки місцевий граф Гонсало Санчес.

Натомість друга група "русів Хаукаля" вирушила до Греції. Тут ішла війна між Святославом та Імперією. Певно, ця група пристала до однієї зі сторін конфлікту, або ж скористалася хаосом війни і ніхто не помітив - тут існує широкий простір для уяви.

Святослав: людина, чи міф?
То що ми маємо в сухому залишку? По-перше, вельми прозаїчнішу картину становлення української державності та початків геополітичної активності, ніж традиційно вважалося дотепер. Одна виправа Святослава закінчилася радше поразкою, ніж перемогою, друга - взагалі була витвором уяви.
Та й загальний концепт протистояння Русі і Хозарії - далекий від історичної правди. Тому так сильно кидається в очі той контраст між літописним героєм та реальною особою, яку репрезентують справжні вчинки.

Печатка великого князя Святослава

Тим не менше, Святослав не належить до невдах. Мало не вперше князь зумів консолідувати племінні еліти навколо спільноти київських русів і повести їх на війну задля територіальних надбань на Балканах. Це відбивало тенденції у державотворчій діяльності руських князів.
Якщо попередник Святослава, Олег першим підписав міжнародний договір з імператорами, діставши монарший титул "архонта", то Святослав - перший князь із печаткою. А наявність печаток є одним із археологічних свідчень існування держави. І хоча однієї печатки й титула замало, ми все одно бачимо, що розвиток ішов у вірному напрямку.

Тож діяльність Святослава, навіть очищена від міфів, була важливим етапом у становленні Русі.