"Вся Руська земля і Чорний Клобук": свої погані Київської Русі

У своїх дописах я чимало ацентував увагу на протистоянні "поля і пасовиська", осідлого і кочового способів життя. Та історія України пропонує нам також досвід мирного співіснування двох моделей економічного господарювання. Починаючи з ХІ столітття, київські князі оселяють на своїх землях кочовиків. Звісно, в обмін на військову службу та вірність.
В рамках системи Київської Русі кочові племена утворили власну екзотичну політію - союз Чорних Клобуків. Про нього і йтиме мова.

Берендеї

Кочовики в контексті оборони південних рубежів

Впродовж довгого часу українські можновладці мали за головну проблему убеспечення своїх володінь та підданих від степовиків. Ще Костянтин Багрянородний зазначав:

Знай, що роси (кияни - мій коментар) повинні мати мир з печенігами... так як печеніги мають можливість, - в той час, коли роси покидають свої сім'ї - напавши на них все знищити і розорити.

Кочовики мали перед осілою державою ряд переваг. Головними були швидкість, маневреність та оперативність. Кочова орда представляла собою рухливу спільноту, в якій чоловіки завжди могли швидко стати до зброї. До того ж, весь мобілізаційний потенціал орди заздалегідь перебував в одній точці. Натомість збір феодального війська значно поступалася в часі. Якщо безпосереднє оточення князя (короля, пана) завжди було готове виступити проти неприятеля, то збір васалів та ополчення в точці збору тривав неприпустимо довго.
Одним з рішень цієї проблеми були запропоновані Володимиром Мономахом превентивні походи в степ. Та вони не давали стовідсоткової гарантії безпеки: всіх ворогів вирізати заздалегідь було неможливо. Тож проблема оперативного реагування на вторгнення кочовиків залишалася актуальною.
Ще одним недоліком європейської військової культури були своєрідні поняття про статус та ієрархію воїнів. Найвправніші, найбагатші бійці складали важку кавалерію. Натомість "стрільці", такі важливі у протистоянні зі степовиками, комплектувалися за залишковим принципом.
Всі ці проблеми давало змогу вирішити залучення на свій бік частини кочовиків.

Великий Степ одну за одною породжував хвилі кочовиків, що тіснили своїх попередників. В той же час степовики були затиснуті з іншого боку Руссю й рано, чи пізно зазнавали від неї поразки. За таких обставин, служба руським князям ставала хорошим виходом з непростої ситуації.
Так, вже на кінець ХІ століття під владу Русі підпадають торки. Розбиті військами Тріумвірів (Ізяслава Київського, Святослава Чернгівського та Всеволода Переяславського), вони перетворилися на підданих Русі, оселених на пограниччі. Для утвердження влади над торками знадобиться ще один каральний похід Володимира Мономаха. Відтоді торки стануть вірними васалами руських князів.

Перемога русинів над торками 1060 року.
Мнінатюра Радзивілівського літопису ХV ст.

Подібну стратегію у відношеннях з кочовиками князі сповідуватимуть аж до ХV століття. Останній великий князь київський Семен Олелькович, розбивши орду хана Саїд-Ахмета 1455 року, приписав полонених до замків князівства з обов'язком нести службу.

На середину ХІІ століття в Пороссі (південна київщина) остаточно формується так званий Чорноклобуцький союз племен. Він викликає цікавість, передусім, тим, що являв собою окрему область - територіальну політичну одиницю, своєрідну автономію кочовиків у складі Київської Русі.

Етнічний склад та формування Союзу

Етимологічно вираз "Чорний Клобук" є дослівним перекладом тюркського "каракалпак", що власне і означає "чорна шапка". Очевидно, що таку назву тюркські васали київських князів дістали за зовнішнім виглядом, найімовірніше - за чорними повстяними капелюхами.
До кінця свого існування Чорні Клобуки залишалися язичниками, тож літописці павсякчас називають їх "поганими". Та кочовики швидко завоювали повагу руських еліт і стали "своїми".
Перед тим, як стати знаними як "Чорні Клобуки", кожне плем'я пройшло власний шлях.
Основним етнічним елементом в союзі були торки, що проживали на всьому руському пограниччі. Під час походу Володимира Мономаха на бунтівних кочових підданих, літописець акцентує уважу, що це були "переяславські торки". Це означає, що існували і якісь інші, "київські", або "чернігівські" торки.
Під 1093 роком вперше згадується місто Торчеськ в Пороссі, який стане столицею чорноклобуцького союзу. З літописним Торчеськом археологи ототожнюють велике городище в 40 км від Білої Церкви:

Состоит оно из большого укрепленного загона протяженностью 1400 м и двух сегментообразных внутренних укреплений. Раскопки Б. А. Рыбакова показали, что это был крупный берендейский город, детинец которого представлял собой руский квартал. Видимо, здесь находилась и резиденция руских князей. На городище обнаружены остатки жилищ, ремесленных мастерских, разнообразный инвентарь: керамика, майоликовые плитки, фрагменты бронзового хороса, шиферные пряслица. Подавляющее большинство археологических материалов датируется XII–XIII вв., что указывает на полнокровную жизнь города Торческа в этот период.
В пределах большого концентра укреплений выявлены следы легких построек, возможно — войлочных юрт, располагавшихся «гнездами». Каждое «гнездо» принадлежало одной большой семье — аилу. Вероятно, это и были те вежи, о которых постоянно упоминает летопись.

Цитата за "Кочевые народы степей и Киевская Русь" П. П. Толочка.

Другим народом, що увійшов до союзу були берендеї. Вперше вони згадуються на службі в теребовлянського князя Василька Ростиславича разом із торками та печенігами. Берендеї були оселені в північному Пороссі, а їх центром було місто Ростовець.

Обладунок Чорного Клобука. с. Ковалі.
За виданням " Кочевые народы степей и Киевская Русь " П. П. Толочка

Цілком імовірно, що слово "берендеї" мало не стільки етнічне забарвлення, скільки політичне. Якщо про печенігів, торків, половців укладач літопису дає розгорнуту етнічну характеристику, то берендеїв згадує ніби мимохідь. Певно, за культурною приналежністю вони були тими самими торками, з яких виділилася окрема орда, названа за своїм лідером на ім'я Берендія. У літописній повісті про осліплення князя Василька присутній торчин з такиим прізвиськом, що свідчить про існування такого імені в торків.

До союзу також входили колись могутні печеніги. Поступово втрачаючи позиції під ударами половців, вони мусили шукати щастя під владою Русі та Візантії.

Четвертим племенем, що стояло біля витоків Чорних Клобуків були ковуї. Про них ми знаємо ще менше за інших. У літописних статтях вони, як правило, виступають як орда в складі Чорних Клобуків.
Окрім згаданих чотирьох племен, літописи також виділяють турпеїв, каепичів та бастіїв. До схожих угруповань можемо віднести дійових осіб "Слово про Ігорів похід" - могутів, татранів, шельбирів, топчаків, ревугів, ольберів.

Цілком природно, кочовики мали на меті встановити з Руссю федеративні стосунки. Натомість князі бачили відносини зовсім по-іншому.
По-перше, вони бачили в степовиках найманців, або ж дружинників (чи військових слуг). На службу приймалися бійці як індивідуально, так і цілими загонами. Прикладом дружинника-тюрка може служити Ольбер Шерошевич на службі в князя Мстислава. Про загони "переяславських торків", "коуїв чернгівських" уже йшла мова.
По-друге, орди мали підкорятися князям на васальних умовах, з прицілом перетворення автономії на династичне володіння Рюриковичів. Спочатку кочовицькі "вежі" віддавалися у "держання" вихідцям із кола степовиків. Та автономістські настрої серед кочовиків змушували київських великих князів запроваджувати в Торчеську повноцінний княжий стіл. 1185 року дуумвіри Святослав (з Ольговичів) та Рюрик Ростиславич поставили над клобуками боярина Романа Недзиловича. Під 1190 роком літопис називає торчеським князем Ростислава (сина великого князя Рюрика), який замістив місцевого "князя" Кундувдия.

Великий князь Рюрик Ростиславич.
Мозаїка київської станції метро "Золоті Ворота". ХХ ст.

З 1146 року починають з'являтися згадки про повноцінний союз племен, який літописець називає "Чорні Клобуки". Під 1169 роком літописець пояснює, хто входив до союзу:

І пішов Мстислав [Ізяславич] до Києва на стіл, ... І тут прийшли до нього берендеї всі, й торки, й печеніги, і увесь Чорний Клобук

Наведемо також цитату зі статті за 1160 рік:

а Рюрик [Ростиславич] пішов із Торчського з Володимиром з Андрійовичем, і з Васильком з Юрійовичем, і з берендіями, і з ковуями, і з торками, і з печенігами.

Загалом, попри утворення союзу, він був внутрішньо неоднорідним, складаючи своєрідну федерацію. Окремі роди і племена боролися за вплив, а київські князі підтримували щоразу інші угруповання. Та борючись проти сепаратистів, претендентів на велике княжіння, або половців, "князі всієї Русі" все частіше розраховують на об'єднані сили Чорних Клобуків. Таким чином, київські еліти перетворювалися на поборників стабільності в Пороському "князівстві".

Перебуваючи у васальній залежності у феодальної держави, Чорні Клобуки самі стрімко феодалізувалися.
Основою суспільства був рід, або по-літописному "чадь". Його формувала сім'я в широкому сенсі, яку очолював визнаний авторитет. У літописах згадується "Бастєєва чадь" з числа коуїв. З часом сім'ї могли розростися і відокремитися в осібну орду.
Згідно з ахеологічними дослідженнями, клобуків умовно можна розділити на кілька категорій: "пастухів", що не мали коней; воїнів-стрільців; важких кіннотників; соціально-політичну еліту.

"Муж сміливий і надобен в Русі": кочовики в армії князів

Як правило, Чорні Клобуки та інші степовики виконували роль легкої кінноти. З цієї ролі випливали і функції кочовицьких полків - сторожа, розвідка, аванград, переслідування суперника.

Шаблі Чорних Клобуків.
За виданням " Кочевые народы степей и Киевская Русь " П. П. Толочка

Чисельно всі Чорні Клобуки напевно сягали до 6-7 тис. бійців. В цьому плані дані як археологічниж джерел, так літописних збігаються.

В кампаніях Ізяслава Мстиславича проти Юрія Долгорукого та великого князя Ростислава Мстиславича проти Ольговичів можемо спостерігати дії Чорних Клобуків у складі руського війська:

проситися чорні клобуки у Мстислава [піти] наперед: «Хай ми поглянемо, княже, чи велика рать?» І Мстислав пустив їх...

Торки ж догнали вози їхні на [річці] Желяні, а війська їхні настигли [недалеко] од [села] Буличів і тут стали сікти їх, а інших руками хватати. 

Як бачимо, степовики виконували роль розвідки, авангарду,  а також переслідування ворога.

Часто бачимо, що Чорні Клобуки виступають у спайці з руськими стрільцями:

Вячеслав же, Ізяслав і Ростислав, це побачивши,— що вони відходять од них,— послали вслід за ними стрільців своїх, чорних клобуків і русь, і тоді почали вони наїздити в тил полків [їхніх], перестрілюватися з ними

а стрільці руські й чорні клобуки ввертілися в них і взяли їх живих шість сот, а інших же побили багато 

Годилися кочовики і для швидких диверсій. Наприклад, під час протистояння Ізяслава Мстиславича та Володимирка Володаровича:

вдарили [чорні клобуки] на конюхів його, і з них декількох мужів захопили

Під конюхами маються на увазі слуги, що випасали коней. Під час великих виправ військо потребувало паші для коней. Звісно, цим займалися не дружинники  і бояри, а челядь. В умовах військового походу забрати ворожих коней, або зірвати їхній випас - цілком корисна диверсія.

Руський воїн з Чоними Клобуками.
Вид. Osprey

Лаврентіївський літопис оповідає нам наступну історію про конфлікт суздальського князя Михалка Юрійовича з половцями. Князь волів сам (очевидно, в оточенні дружини - важкої кінноти) виїхати назустріч ворогу. Однак берендеї

схопили за повід княжого коня і не дали Михалкові їхати, мовивши: «Не їзди наперед... а ми подамось наперед — бо ми стрільці»

Тут кочовики прагнули виконати татктичну роль авангарду, що цілком узгоджувалося з тогочасним уявленням про військове мистецтво: бій мала розпочати легка кіннота, особливо з огляду на суперника - маневрених та чисельних половців.

Взагалі, половці були основним ворогом Чорних Клобуків. Це не дивно. Саме для для боротьби з їхніми набігами руські князі розпочали кампанію з оселення кочовиків на власних землях. Типовим і буденним прикладом превентивного походу вглиб степу є виправа 1153 року:

Ізяслав одрядив сина свого Мстислава на половців з полками своїми і з усіма чорними клобуками

Нерідко Чорні Клобуки не тільки підтримували ініціативу князів, але й самі шукали нагоди для походу:

ліпші мужі в чорних клобуках приїхали до Ростислава до Рюриковича і стали йому мовити: «Поїдь, княже, з нами на вежі половецькі, нагода тобі є

Проживаючи у Пороссі, Чорні Клобуки першими приймали на себе удар половецьких військ і першими відмобілізовувалися в погоню за обтяженим здобиччю ворогом:

У тім же році прийшли половці многі до [города] Юр’єва. І взяли вони багато веж [чорних клобуків] по [ріці] Роту, і [торчина] Воїбора [Негечевича] убили, який колись Ізяслава [Давидовича] убив. Чорні ж клобуки, зібравшись усі, поїхали вслід за ними і настигли їх на [ріці] Росі. І багато вони побили їх, і здобич усю одібрали од них, і самих захопили більше п’ятисот. Захопили вони також і двох княжичів Сатмазовичів, і інших княжичів.

Прийняли "свої погані" удар і в останні дні існування Київської Русі. Коли монголи рушили на Київ, їх шлях ішов через Поросся:

Царевич Бату з братами Каданом, Бурі та Бучеком направилися в країну русів та народу чорних шапок, і за дев'ять лнів взяли велике містор русів, ім'я якому Манкермен (тобто, Київ - мій коментар)

Згідно з архелогічними дослідженнями, пороські міста Чорних Клобуків брали штурмом, а жителі чинили запеклий опір.

У літописі неодноразово згадуються військові подвиги не тільки загонів Чорних Клобуків, а й їхні воєводи та князі - Тудор Сатмазович, Каракоз Мнюзович, Карас Кокай, Воїбор Негечевич, Бастий, Кульдюрей, Чурнай, Кунтувдий. Про останнього в літописі міститься історія, достойна вискобюджетної екранізації.

Київський літопис оповідає про конфлікт торчеського князя Кунтувдия та великого князя Святослава Всеволодовича. Київський князь запросив Кунтувдия на обід і несподівано заарештував. Автор не повідомляє про причини арешту, а нам залишається лише здогадуватися про реальні мотиви Святослава. Тут варто зазначити, що навіть на свої безпринципні часи Святослав Всеволодович бачиться людиною із дуже гнучкою мораллю. Шлях до киїївського столу не в останню чергу йому вистелили 37 клятвопорушень.

Печатка великого князя Святослава Всеволодовича

За Кундувдия заступився співправитель Святослава Рюрик Ростиславич, бо, за словами останнього, торк є "муж сміливий і надобен в Русі". Кундувдия було звільнено. Та гордий воїн не забув наругу над свою честю і прагнув помсти. Кундувдий повернувся не до Торчеська, а знайшов прихисток у половецького хана Тогли.

Кундувдий очолив половецьке військо, що увійшло в Поросся й захопило "вежу" іншого чорноклобуцього хана Чурная. Городок був спалений, жителі забрані в полон разом із двома дружинами Чурная. Затим війська рушили на містечко Боровой, однак, дізнавшись, що наразі в Торчеську сидить син великого князя Рюрика Ростислав, Кунтувдий припинив похід. Очевидно, він не бажав вести війну з сином людини, яка заступилася за нього.
З логіки походу, від якого постраждав лише Чурнай, можемо допустити, що Святослав арештував Кундувдия за наклепом в рамках внутрішньої кочовицької боротьби за вплив у союзі Чорних Клобуків. Похід же був актом помсти.
Конфлікт було вичерпано 1190 року, коли Рюрик Ростиславич підкупив половців і вони видали "політемігранта". Здавалося, що Кундувдий буде покараний за участь у грабіжницькому поході на Русь. Однак, пам'ятаючи про попередні заслуги торчського воєводи, Рюрик надав йому місто Дверей на Росі і Кундувдий продовжив свою службу.

"Вся Руська земля і Чорний Клобук": степові федерати у політичному житті Русі

Як вже зазначалося, чим далі, тим важливішими ставали Чорні Клобуки для київських князів. В якості військової сили степовики були незамінні в боротьбі як проти половців, так і проти сепаратистів: легкі на підйом вправні та жорстокі воїни стали б окрасою будь-якого війська.

Згодом "свої погані" стають і суттєвим політичним гравцем. Саме вони, разом з київським боярство та патриціатом, в багатьох ситуаціях вирішуватимуть, хто "держатиме Руську землю".

Перші роки історичного буття чорноклобуцького союзу пов'язані з діяльністю великого князя Ізяслава Мстиславича. Це був час, коли в боротьбі за Київ зійшлися Ізяслав Волинський (онук Володимира Мономаха, син Мстислава Великого), Юрій Суздальський (aka Долгорукий, син Володимира Мономаха, брат Мстислава Великого) та молодших Ольговичів (старша гілка нащадків Ярослава Мудрого). Ізяслав опирався на підтримку киян, ресурси власного переяславського уділу, частину Ольговичів, брата Ростислава Смоленського, допомогу польських та угорських військ, а також Рязань і Новгород (що побоювалися посилення Суздаля). Юрій Долгорукий та сіверські Ольговичі, окрім власних Заліссся та Сіверщини, могли розраховувати на половецьких, галицьких та грецьких родичів.

Найкраще викликам часу відповідав Ізяслав. Цей князь мав династичні зв'яки із західними країнами, показав себе як гарний полководець, користувався повагою еліт та широких мас. Ізяслав очевидно був готовий продовжити геополітичний та реформаторський курс батька й діда - захист Русі від половців, запобігання сепаратизму, розвиток відносин із Заходом.

1146 року, після смерті великого князя Всеволода Ольговича, кияни запросили на княжіння Ізяслава:

І рушив Ізяслав до [города] Дернового, і тут зібралися всі клобуки і порошами. У тім же місці прислали до нього [послів] білгородці й василівці, так само кажучи: «Піди, ти — наш князь, а Ольговичів ми не хочемо». У тім місці приїхали од киян мужі, кажучи: «Ти — наш князь, поїдь. В Ольговичів ми не хочемо бути як у спадщині. Де побачимо стяг твій, туди й ми з тобою готові єсмо».

Як бачимо, серед жителів Руської землі, ми бачимо не лише звичних киян, білгородців та василівців, а й представників Чорних Клобуків. Вони спільно приймають рішення про запрошення Ізяслава на київський стіл.

Печеніги.
Радзивилівський літопис. ХV ст.

Чорні Клобуки взяли участь у більшості військових виправ Ізяслава. Першою з них став похід на Ольговичів у Сіверську землю:

І коли почули це Ізяслав і Ростислав, що вже нарізно розійшлися половці, почувши [про] них, а [Ольговичі] пішли до Чернігова, то стали вони обидва думати з мужами своїми, і з дружиною, і з чорними клобуками, куди б їм напереріз піти до них. І сказали їм обом чорні клобуки і дружина його, [Ізяслава]: «Туди нам напереріз — до Всеволожа».

Як бачимо, степові васали, разом із братом та дружинниками брали участь у військових нарадах Ізяслава, що свідчить не тільки про їхню корисність, а й вірність.
Порадам Чорних Клобуків не відмовиш у мудрості й доцільності:

кияни, а найпаче чорні клобуки од цього вдержували, кажучи: «Княже! Не можна тобі поїхати до них, тому що ратники наші всі на конях є. А ти до них поїдеш, а він піде перед тобою до Росі, і тобі доведеться, оставивши своїх піших воїв, поїхати услід за ним.

В ході утвердження на киъвському столі Ізяслав спільно з королем Ґезою ІІ завдав поразки Володимирку Галицькому, і Чорні Клобуки також взяли в битві безпосередню участь.

Ґеза ІІ.
Hungarian Chronicon Pictum. ХІV ст

Інша кампанія проти Володимирка була вже не така успішна:

Погані ж, побачивши силу велику Володимирову, убоялися, а Ізяслав був із невеликим військом, а Вячеславів полк до нього не вспів був прийти. І стали чорні клобуки мовити Ізяславу: «Княже! Сила його велика, а в тебе мало дружини. Щоби не перейшов він на нас через ріку! Не погуби нас і сам не погибни! Адже ти наш князь. Коли ти будеш мати силу,— і ми з тобою. А нині — не твій час. Поїдь звідси!» Ізяслав же сказав: «Лучче, браття, помремо тут, аніж сором сесь візьмемо на себе!» Та кияни стали наполягати на нього, кажучи: «Поїдь, княже, звідси!» І, це сказавши, кияни побігли од нього назад, і чорні клобуки побігли звідти до своїх веж. Ізяслав же, це побачивши, сказав дружині своїй: «Уже мені доїхати тільки з чужоземцями, з уграми і з ляхами. А моя дружина вже перелякана». А тоді й сам він побіг звідти...

І через те все військо Ізяслава вціліло, а вони не одважились услід за ними погнатися. Ізяслав же прибіг до Києва  

Деякі історики бачать в даному епізоді "зраду" Чорних Клобуків. Однак, особисто я бачу тут тільки чесність. На додачу, "погані"  не були у своїй думці одинаками: кияни також радили відступити й відкласти бій до кращих часів. Звернімо увагу й на зауваження літописця: "через те все військо Ізяслава вціліло".

Шолом, кольчуга та шабля з кургану Липовець

Загалом, бачення ситуації киян і Чорних Клобуків виявилося правильним. Зберігши армію, Ізяслав зумів через рік завдати Юрію Долгорукому нищівної поразки на річці Руть. Важливу роль відіграв перехід на сторону Ізяслава киян і Чорних Клобуків. Як вони і обіцяли, "Коли ти будеш мати силу,— і ми з тобою.".

Після смерті Ізяслава Мстиславича ("І плакала по ньому вся земля Руськая, і всі чорні клобуки, яко по цесареві і володареві своєму, а найпаче ж, яко по отцю"), а затим - і Юрія Долгорукого, Чорні Клобуки підтримали брата й соратника Ізяслава - Ростислава:

У той же час Ростислав прийшов із Смоленська до Києва. І кияни всі вийшли з радістю великою назустріч своєму князю, і так були йому раді всі. І вся земля Руськая, і всі чорні клобуки обрадувалися, що Ростислав прийшов у Київ.

І не тільки словом "погані" вітали князя. Коли права Ростислава не визнали Ольговичі,

Рушив Мстислав [Ізяславич] із [города] Володимира військом своїм [і] з галицькою поміччю, а Рюрик [Ростиславич] пішов із Торчського з Володимиром з Андрійовичем, і з Васильком з Юрійовичем, і з берендіями, і з ковуями, і з торками, і з печенігами.

В боротьбі князівських угруповань між собою кочовики не забували і про свій інтерес. Аби отримати підтримку пороського воїнства, князі мали надавати маєтності:

була серед берендичів зрада: вони бо удавали, що мають намір битися, приїжджаючи до города, а входили в словесні зносини одні з одними. Призвідцями ж сьому були: Тудор Сатмазович, Каракоз Мнюзович і Карас Кокій. І вони ото захопили були боярина Кузьму Сновидича з хлопцем, які заготовляли покорм, і послали хлопця Кузьминого вночі, написавши йому свій знак [і] сказавши йому: «Іди в Білгород до Мстислава і скажи йому так: «У нас до тебе, княже, єсть і добро, і зло. Коли будеш ти нас [так] любити, як ото любив нас отець твій, і по городу нам даси по ліпшому, то ми на сім одступимо од Ізяслава (з Ольговичів - мій коментар)».

Треба сказати, що будь-які еліти, в тому числі руські бояри, намагалися отримати маєтності та привілеї від монархів. Тож на їхньому фоні "кращі мужі" Чорних Клобуків бачаться цілком пристойними феодалами.

Після смерті Ростислава Мстиславича кияни знов запросили людину, що продовжила б політику попередника. Цією людною був Мстислав Ізяславич. Як і Ростислав, він був соратником свого батька Ізяслава, а по смерті останнього - став фактичним співправителем дядька. І знову кияни та Чорні Клобуки були одностайні в своєму виборі:

кияни, й чорні клобуки від себе послали.. . І з’єднався Мстислав із ляхами і з Ярославом галицьким, і пішов Мстислав до Києва на стіл... І тут прийшли до нього берендеї всі, й торки, і печеніги, і увесь чорний клобук

До цього періоду належить рідкісний прецедент "невірності" Чорних Клобуків. 1169 року проти Києва виступили майже всі підвладні землі. Тож не дивно, що кочовики не хотіли йти на вірну смерть:

І прийшла вість Мстиславу, що Гліб [Юрійович] перебрідає на сю сторону [Дніпра] з половцями, а до Давида більше підмоги прибуло. І дав знати [про це] Мстислав братам своїм, і брати сказали йому: «Осе од нас вої розійшлися, а сим більше підмоги приходить. А чорний клобук обманює нас.

Того разу Київ вперше було взято штурмом і пограбовано. Взяти реванш за ганебну поразку Русі судилося ве іншому Мстиславу - синові Ростислава Мстиславича. Він завдав нищівної поразки полкам Андрія Боголюбського, чим заслужив повагу як русинів, так і Чорних Клобуків:

Не було ж тої землі в Русі, котра б його не хотіла і не любила... Не може вона забути доблесті його, і чорні клобуки всі не можуть забути ласки його.

Князь Мстислав Ростиславич Хоробрий.
Худ. Юрій Журавель

Опісля в єдиному фронті Чорних Клобуків та київського нобілітету намітився розлам.
Степовики й надалі підтримували клан Ростиславичів та їх поточного лідера - Рюрика. Натомість кияни воліли бачити на великому княжінні Святослава Всеволодовича з Ольговичів. В результаті короткотривалого збройного конфлікту Рюрик Ростиславич завдав поразки Святославу. Однак втримати столицю можливості не було: переможцеь просто не зміг би збудувати конструктивні відносини з київським боярством. Сторони досягли компромісу, згідно з яким встановився дуумвірат:

Отож, обдумавши [і] з мужами своїми порадившись, — бо Святослав був старший літами,— він урядився з ним і одступив йому старшинство і Київ, а собі всю узяв Руську землю.

Період співправительства представників двох найсильнишіх руських династій характеризується відносною політичною стабільністю, регулярними перемогами над половцями.

1202 року Чорні Клобуки підтримали Романа Галицького (сина Мстислава Ізяславича) в боротьбі за Київ. Це була непересічна подія - степовики зазвичай виступали на стороні діючого великого князя, або когось із його соратників. У вирішальний момент, поки тривала мобілізація полків київського князя Рюрика для походу на Галич, Чорні Клобуки перейшли на сторону Романа.
Надалі вся київщина вітала Романа як свого правителя, а кияни відчинили перед "цесарем в Руській землі" Подільську браму.

Чорні ж клобуки скупчились і приїхали до Романа. І з міст руських їхали люди до нього... І відтворили кияни ворота Подольськії...

Післямова

Чорні Клобуки стали важливим фактором у політиці київських князів. З одного боку, вони утворили міцний щит на шляху половецьких набігів вглиб території країни. З іншого, мобільне військо кочовиків завжди було під рукою, аби виступити проти надміру аміційного претендента на велике княжіння, або приборкати сепаратиста. Не варто забувати і про тактичну грамотність тюркських воєвод.
"Каракалпаки" стали невід'ємоню частиною політичного життя. Та їхній вплив не обмежувався навіть роллю простого князівства на кшталт Волинського, чи Рязанського. Перебуваючи в безпосередній близькості до столиці держави, вони мали змогу впливати на центральну політику. Солідаризуючись із київським боярством та патриціатом, Чорні Клобуки фактично виступали джерелом влади того, чи іншого великого князя. Варто зазначити, що вони самі ніколи не виступали самостійними ініцаторами переворотів, хоча підтримували в цьому киян не один раз.
Політична грамотність степовиків викликає виключно повагу: вони підтримували найбліш прогресивних та вигідних для Русі постатей. Чорні Клобуки активно і послідовно пітримували Ізяслава Мстиславича (продовжувача справи Володимира Мономаха і Мстислава Великого), Ростислава Мстиславича (брата і соратника Ізяслава), Мстислава Ізяславича (племінника і співправителя Ростислава, сина Ізяслава), Ростиславичів (як єдину силу, здатну подолати Андрія Боголюбського і швидко повернути Києву його велич), Романа Мстиславича (видатного політика і наступника свого батька Мстислава Ізяславича).

Історичний шлях Чорних Клобуків став самобутньою складовою буття Київської Русі, без якої середньовічну історію України важко уявити.