Однією з перших земель, якій вдалося де-факто унезалежнитися від Русі, стала Галичина. Це князівство стало першим українським державним утворенням, яке містилося в рамках української етнічної території, не загарбуючи "чужих" земель (напротивагу імперсько-колоніальній Русі).
Джерела і терміни
В даному нарисі під словом "Русь" мається на увазі літописна "Руська земля" у вузькому значенні, зрідка - з долученням підвладних територій. Під Галичиною розуміється територія Галицького князівства середини ХІІ століття. Тобто, говорячи про час, коли князівства з центром у Галичі ще не існувало (і відповідний термін є анахронічним), ми тим не менше вживатимемо це словосполучення.
Політична історія Галичини розпочинається відносно пізно - в ХІ столітті. Це дає нам змогу звернутися до вітчизняного літопису як до історичного джерела. Доповнюватимемо нашу оповідь працями польських хроністів та істориків більш пізнього часу (Кадлубка, Длугоша). Так, Ян Длугош наводить декілька цікавих для нас подробиць, однак іх достовірність важко підтвердити. З більшою довірою будемо звертатися до візантійського історика Іоана Кіннама.
Інформацію про економічні, господарські та міграційні процеси будемо брати з книжки "Галицько-Волинське князівство" Івана Крип'якевича та статті "Происхождение Новгорода (к постановке проблемы)" В. Яніна та М. Алєшковского.
Передумови до боротьби за незалежність
Протягом Х та першої половини ХІ століття територія майбутньої Галицької землі була фронтироною зоною між двома молодими державами - Руссю та Польщею. Головним опорним пунктом Русі в регіоні виступав град Володимир Волинський.
В той же час, у Галичині стрімко набирала обертів економіка краю. На середину ХІ століття ми бачимо кілька потужних міських центрів, зокрема Перемишль, Теребовлю та Звенигород. Про високий рівень культури землеробства та металообробки свідчать археологічні знахідки - коси, серпи. У Києво-Печерському патерику згадується "галицька сіль" - предмет торгівлі - під 1098 роком. І хоча звістка датована кінцем ХІ століття, очевидно, нею торгували й значно раніше. Такий продукт як сіль дуже цінувався у Середньовічній Європі, а її експортери отримували чималі доходи.
Геополітичне розташування також пророкувало регіону гарне майбутнє. В центрі Галицької землі зближуються верхів'я двох рік - Сяну та Дністра, які належать відповідно до акваторій Балітійського та Чорного морів. Пов'язані волоком, дві річки утворювали потужну водну транспортну магістраль.
 |
| Мапа Галичина і сусідніх регіонів. Політичні кордони станом на кінець ХІІ ст. |
Для виконання останньої умови з часом склалися сприятливі умови. В Русі (до складу якої тоді входила Галичина) стрімко збільшувалася кількість князів. Внаслідок боротьби за владу частина князів опинялася в дещо нижчому статусі, ніж інші: в ранзі провінційних намісників, арештантів, чи політичних мігрантів. Декого з них не влаштовувала подібна ситуація і вони прагнули здобути собі удільне, але де-факто суверенне князівство на периферії.
Такими князями, що відкрили Галичині шлях до відокремлення, стали князі Ростиславичі - Рюрик, Володар та Василько. Їхній батько Ростислав Володимирович, онук Ярослава Мудрого, також довгий час намагався здобути собі удільне княжіння в Тмутаракані. Рюрик Ростиславич також деякий час намагався здобути цей стіл, проте в результаті разом з братами опинився в статусі почесного в'язня під наглядом волинського намісника князя Ярослава Ізяславича.
На шляху до об'єднаного князівства
1084 року Ростиславичі, скориставшись з відсутності Ярополка, який поїхав святкувати Великдень до Києва, зайняли Володимир Волинський та усі землі між ним і Польщею, з Перемишлем включно. Це викликало відповідну реакцію з центру. Великий князь Всеволод відправив на приборкання свавільних князів свого сина Володимира Мономаха. Останій, дійшовши до Володимира-Волинського відновив контроль над західною Волинню, проте далі Мономах не рушив. Таким чином, за Рюриком, Володарем та Васильком Ростиславичами залишилися відповідно Перемишль, Звенигород і Теребовля.
 |
| Керамічна плитка Успенського Собору з розкопок у Давньому Галичі. ХІІ століття |
Та здобути уділи було тільки половниою справи - треба було їх ще відстояти у боротьбі проти Волині, яка завжди могла розраховувати на підтримку з центру.
1087 року у похід на Володаря Звенигородського вирушив Ярополк Володимиро-Волинський. Проте похід захлинувся: Рюрик Перемишльський підіслав до Ярополка найманого вбивцю, який виконав замовлення. Знечолене військо повернуло назад.
В цій ситуації, зрозумівши, що самостійно відновити контроль над Галичиною офіційний Володимир-Волинський не може, великикий князь київський Всеволод вирішив особисто очолити похід на Перемишль. Літопис мовчить про результат цього походу, однак очевидно, що він призвів до визнання прав Ростиславичів на Галичину.
 |
| Руські бойові сокири. ХІ століття |
... іншим хай будуть городи, які їм роздав Всеволод: ... двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — ВасильковіТож, очевидно, між Всеволодом та трьома братами було досягнуто компромісу: вони ставали володарями Галичини де-факто, де-юре визнавши над собою сюзеренітет Києва.
Після смерті Всеволода Галицькі князівства вповні відчули себе незалежними: метрополія була зайнята власними проблемами - половцями та заколотами ізгоїв (перш за все, нащадків Святослава Ярославича). Тим не менше, на галицькі міста, крім уже осілих тут Ростиславичів, претендували й інші безземельні князі. На додачу до цього, київські князі вважали цю територію своєю отчиною і її самостійність і незалежність від центру їх не задовольняла.
Всі ці суперечності, в тому числі й галицьку, мав зняти Любецький з'їзд князів. В результаті, була прийнята постанова і скріплена хресним цілуванням:
Кожен держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів [уділ]; Давид, і Олег — Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод: Давидові — Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові
 |
| Руський хрестик для носіння на шиї |
Тож внаслідок Любецького з'їзду відновлювався свєрідний колегіальний орган центральної імперської влади, проте вже не в формі Тріумвірату Ярославичів, а у формі квартету їх синів: Святополка Ізяславича Київського, Володимира Всеволодовича Переяславського, Давида Святославича та Олега Святославича Чернігівських.
... мы обратили внимание на весьма своеобразную структуру трех отчин Ярославичей в конце XI в. В это время черниговскому князю принадлежит не только Чернигов с округой внутри Русской земли, но еще и Муром, и Белозерье за ее пределами и, по-видимому, Тмутаракань. Переяславскому князю помимо Переяславля принадлежат еще Ростов с Суздалем. Таким образом, метрополии внутри Русской земли имеют еще и свои колонии, отделенные от них не только большими, но и не подвластными князю пространствами. В тех же отношениях, в которых находятся Переяславль и Чернигов со своими дальними владениями, находится Киев с Новгородом, где киевские князья держат своих сыновей ...Киев связан еще и с Туровом, куда сажают старшую ветвь княжеской семьи
Галицьким та волинському князям колоній не надали, проте визнавалася їхня влада на землях, жалуваних попереднім великим князем Всеволодом.
Отож, згідно з рішенням з'їзду, всі українські князі отримували право недоторканості своїх володінь.
З одного боку, Василько і Володар стали одними з головних бенефіціарів з'їзду: вони отримали визнання своєї влади над Галичиною. До того ж, правила були встановлені одні для всіх, навіть для самого київського князя. Проте іще одним наслідком стало порозуміння руських князів, які тепер могли сконцентруватися на боротьбі з зовнішінми ворогами та сепаратистами.
В очах великого князя Святополка такими сепаратистами були Володар та Василько Ростиславичі та Давид Ігорович Волинський.
Святополк невдовзі прямо заявив Ростиславичам:
Це волость батька і брата могоТа діяти відкрито правитель Русі не міг. В результаті інтриг теребовлянський князь Василько був осліплений, а волинський князь Давид Ігорович оголошений винним у цьому. Руські князі вирішили позбавити землі обох: першого - через недієздатність, другого - через порушення договору.
Тож на Ростиславичів рушило військо великого князя. Також у виправі проти князів брали учать угорці та поляки. В даній ситуації Ростиславичі вступили в союз із Давидом Ігоровичем та половцями.
 | |
| Битва між нормандцями та англо-саксами під Гастінгсом. (За виданням Л. Р. Нуж'є "Вікінги"). Зображення в загальних рисах підходить до будь-якої битви в Європі ХІ століття |
Саме в цей час намітилися зв'язки, які в майбутньому гратимуть важливу роль у галицько-руських стосунках. Київ традиційно матиме союз з Угорщиною, а Галичина - із Візантією. 1104 року дочка Володаря Ірина стала нареченою сина басилевса Ісаака Комніна. Цей шлюб засвідчував велич і респектабельність Перемишля і його правителя. Натомість Святополк видав свою дочку Предславу за угорського принца Альмоша.
Відстоявши незалежність у боях із русинами і уграми, галичанам довелося дати відсіч також полякам, про що неодноразово повідомляє Длугош.
Після того, як помер Святополк, його місце в золотоверхому граді зайняв Володимир Мономах. Така зміна призвела до потеплішання русько-галицьких стосунків. Новий великий князь не засіхав на галиціькі міста.
Після смерті творців незалежної Галичини Василька й Володаря, їхні уділи відійшли синам і регіон розділився на менші княжіння. Та тривала така ситуація недовго. Син Володаря Володимирко Звенигородський усіма правдами й неправдами об'єднав під своєю владою регіон і зробив своєю резиденцією місто Галич 1141 року.
Головною опорою Володимирка була місцева аристократія. Навіть після смерті князя бояри згадували, що він "кормив і любив" їх.
Об'єднане галицьке князівство стало могутнім гравцем на міжнародній арені й зберегло та примножило славу своїх попередників - Перемишльського, Теребовлянського та Звенигородського князівств. Про це мова далі.
"Одчиняєш врата в Києві": пік могутності Галицького князівства
Володимирко Володарович продовжив лінію попередників на унезалежнення від Києва. Він прагнув будувати стосунки з Руссю на засадах рівноправності й порозуміння. Проте дійсного великого князя Всеволода Ольговича це не влаштовувало. На його думку, всі регіональні князі-васали мусили "вклонитися йому добровільно". Та Володимирко "навіть і слухати, не те що бачити,— і не схотів їхати поклонитися йому". У цій ситуації київський князь вирішив показати усю свою міць, зібравши колосальну армію (з половцями і поляками включно) і розгромив галичан. Володимирко мусив присягнути на вірність.
Проте як тільки пішло вороже військо, Володимирко відновив бойові дії, зайнявши деякі міста великокняжого домену. У відповідь Всеволод пішов на Звенигород, але невдало: не зумівши з наскоку взяти Звенигород, руський князь був змушений повернутися.
 |
| Князівський дружинник ХІ-ХІІ століть. За виданням "Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі" М. Котляра |
Та зміна влади в Києві не забарилася. 1146 року Всеволод помирає і розпочинається боротьба за владу в Русі між Ізяславом Мстиславичем Волинським та Юрієм Довгоруким.
Ізяслав у своїй боротьбі опирався на волинян, киян, а також на свої династичні зв'яки у центральній Європі - Польщі та Угорщині.
Юрій Довгорукий на той момент був Суздаським князем і опирався на тамтешніх бояр. Його зусиллями Суздальська земля перетворилася на потужний плацдарм для наступу на столицю. Він сприяв руській колонізації краю, що збільшувало кількість лояльного населення, а зростання товарообігу за річковими магістралями Дону і Волги зміцнювало економіку краю. Також Юрій розраховував на підтримку половців та Візантії, адже сам був сином грекині й мав за другу дружину грецьку жінку. Перша дружина була половчанкою.
В даній ситуації Володимирко мудро підтримав Юрія у претензіях на велике княжіння. Для цього було кілька причин.
По-перше, Галич був зацікавлений у слабкому Києві, який від експансії утримувала лише його власна слабкість. Юрій не мав поваги київського істеблішменту, а незгода між князем і боярами завжди послаблювала державу. З цієї ж причини Володимирко не бажав бачити на київському троні волинського князя - Волинь і Київщина утворювали прямо поряд з Галичем потужне політичне об'єднання.
По-друге, Галичина вже була вплетена в глобальну систему геополітичних союзів і домовленостей. Опора Юрія на Візантію, а Ізяслава на Угорщину не залишала Галичу вибору, який був союзником Греції і противником угорців.
Таким чином, Володимирко допомагав Юрію здобути Київ. А тим часом угорці атакували Перемишль, щоб відволікти галичан на себе й допомогти Ізяславу. У відповідь на це візантійський імператор іде війною на короля Гезу Угорського, аби покарати його за напад на "відданого й союзного нам архонта Галіції" (згідно з повідомленням Кіннама, 1151). І таким чином імператор також допомагав Юрію Довгорукому.
 |
| Басилевс Мануїл Комнін (праворуч) на золотій монеті. Союзник Галичини Володимирка |
1152 року помер галицький князь Володимирко і його місце зайняв молодий Ярослав Осмомисл. Він за підтримки батькових бояр наважився продовжити боротьбу, проте був розгромлений Ізяславом на річі Серет.
Дана невдача не мала далекосяжних наслідків: 1154 року Ізяслав помер, розгорнулася нова боротьба за Київ, а тому Ярослав Осмомисл і його держава отримали передишку.
 |
| Ярослав Володимиркович, князь Галицький. Реконструкція за черепом |
До галицького князя звертаютья як до "короля Галіції", або ж "гегемон Галича", що про бачення Ярослава суверенним володарем. Невідомий автор "Слова о полку Ігоревім" так описав князя:
Докладного коментаря вимагає фраза "Одчиняєш врата в Києві". Вона відбиває загальну тенденцію, що побутувала в Русі другої половини ХІІ століття: хто правитиме в столичному Києві все частіше вирішували провінційні князі, які самі не мали ані династичного права, ані бажання правити в Києві. Протятгом свого правління Ярослав Осмомисл став людиною, підтримка якою кандидата на київський престол була вирішальною.Високо ти сів в ГаличиніНа престолі златокованім...Ти дружиною залізноюПідпер гори круті угорські,Заступив ти королівський шлях,Зачинив воріття чрез Дунай.Ти за хмари гори кидаєш,На Дунай човни споруджуєш...Грім від тебе по землі гуде...Одчиняєш врата в КиєвіІ разиш чужих султанів тих...
Здебільшого Ярослав волів діяти дипломатичними методами і намагався підтримувати добрі стосунки з усіма сусідами - Угорщиною, Візантією, Польщею. Змістилися його акценти щодо руського вектору політики. У боротьбі за Київ він підтримував волинських князів напротивагу Володимиру на Клязьмі (нова столиця Суздальської землі), який стрімко набирав силу.
За правління Ярослава дуже сильно зросла сила галицьких бояр. За часів молодості й недосвідченості князя, вони зуміли витримати ту лінію державної політики, яку вів батько Ярослава Володимирко. Тим не менше, бояри могли бути не тільки опорою господаря, а й опозиційними щодо нього. Ярослав, бачачи нікчемність свого законного спадкоємця Володимира, хотів передати княжіння сину від коханки Олегу. Та частина бояр не бажала бачити бастрада на троні - це значно знижувало авторитет країни в очах сусідів. Бояри спалили матір Олега Настю Чагрович, а Ярослав був змушений погодитися із законним станом речей.
Коли законний син Ярослава Володимир посів місце батька, до дійсно виявилося, що князь із нього слабкий. З огляду на цей факт, частина боярства почала шукати князя на стороні. Та Володимир повернувся в Галич на мечах угорських військ. Та володарем ситуації виявився не Володимир, а угорський правитель Кальман, який вирішив посадити на галицьке королівство сина Андраша. Це був перший прецедент вокняжіння господаря не з київськох династії.
Багато князів дому святого Вололимира побачило в цьому вікно можливостей. Династичних прав у Андраша на Галичину було небагато. Відвоювати уділ в узурпатора було куди краще, ніж у "дідичного князя".
До того ж, для київського митрополита такий прецедент був явно не найприємнішою новиною. Андраш був католиком, тож у разі його укріплення на галицькому столі постало б питання про церковну юрисдикцію, а отже - і розподіл доходів.
Тож митрополит звернувся до руських правителів-дуумвірів Святослава Всеволодовича (з Ольговичів) та Рюрика Ростиславича з закликом "повернути свою отчину". Вкидається у вічі, що Галич не був отчиною згаданих князів, митрополит лише намагався надати легітимності вигнанню Андраша з Галичини. Формально великим князем був Святослав. Він бажав стати в Києві єдиновладцем, не ділити владу з представником іншого клану Рюриком, надавши йому багатий і сильний Галич як компенсацію.
Також проти угорців виступив князь-ізгой Ростислав Берладчич, який опирався на населення пониззя Дністра - берладників.
Тим не менше, Андраш і Кальман втрималися в Галичі, розбивши поодинці руських претендентів на князівство. Законний правитель Володимир Ярославич був ув'язнений в Угорщині.
З часом Володимиру вдалося втекти і знайти допомогу в Римського імператора Фрідріха Барбаросси. Останній надав вигнанцю дипломатичну підтримку. Також Володимир мусив визнати себе васалом великого князя володимирського Всеволода Велике Гніздо і сплачувати імператору данину 2 тис. грн. Під тиском імператора та великого князя Польща і Угорщина відмовилися від претензій на Галич, князі заприсяглися "Галича під ним не шукати" і Володимир повернувся на стіл батька й діда.
 |
| Імператор Фрідріх Барбаросса. Релікварій. 1160 рік. |
На порозі нового століття
Йшов 1199 рік. Після 10 років стабільного князювання Володимир помер бездітним. Так перервалася Перша галицька династія, а з нею закінчилася ціла епоха. Невдовзі волинський князь Роман Мстиславич, прозваний Великим, стане також князем галицьким і київським. Ця династична унія створить прецедент, який відкриє шлях для утворення королівства Русь, де Галичина буде невід'ємною державотворчою частиною. Але це буде потім.
Поки що ж ми можемо констатувати той факт, що зусиллями галичан було створено потужне державне утворення, з яким рахувалися всі сусіди. Здебільшого Галичина не дотягувала до рівня імперських потуг, таких, як Київська Русь, Візантія чи Священна Римська Імперія і виступала в якості молодшого пратнера, була змушена маневрувати, інтригувати та грати на суперечностях передових геополітичних гравців. Тим не менше, Галич був цілком співставним з Польщею, Угорщиною, або Чехією.
Без сумніву, історія незалежної Галичини є цікавою і величною сторінкою історії України.
 |
| Перстень-печатка із зображенням галки |
Немає коментарів:
Дописати коментар