Ukraine, Kyiv, specially for Rick Steves

History of Ukraine and Kyiv

Kyiv is ancient city with long and interesting history.

Firstly it was the capital of Kyivian Rus - medieval state rulled by Rurickovichs dynasty, pre-modern ancestor of nowadays Ukraine, Belarus and Russia. This state could be compared with Carolingians Empire on French, German and Italian lands.

Silver coins of Kyivian Rus

The political core of Kyivian Rus was here, in Ukraine (under "Ukraine" word in those times were ment lands on steppe and forest border), such as Kyiv and Chernihiv sities. Both of them are great to visit. But I'll tell about Kyiv - political, religion and culture center of medieval Eastern Europe.

St. Sophia Cathedral

Kyivian Rus was devided on different states during feudal period. There were aristocratic republics (such as Novhorod, nowadays Russia), a lot of duchies (Polotsk, Belarus) and principalities (Chernihiv or Galich, Ukraine), tribes (Baltic, Slavic and Finnish) and nomad hordes (Turks).

Kyivian Rus map

But the header was Grand Prince of Kyiv (like an emperor in Carolingians state). The most famous one is Volodymyr the Great who baptised all his state to Greek (Bysantine) Faith.

Prince Volodymyr monument

Kyiv became the Metropolitan city of all Rus state. There are a lot of ancient and beautiful Orthodox churches of that period - St. Sophia Cathedral, Pechersk Monastery, Vydubych Monastery et cetera.

St. Michael church in Vydubych Monastery

Actually, most of them were rebuild in XVII century in Ukrainian barocco style. But there are still ancient Greek-style mosaics and frescoes.

Mosaics in St. Sophia

After Mongols invasion, Kyivian Principality became just one of other feudal states. It became a vassal of Golden Horde and then - Grand Prince of Lithuania.

Coins of Kyivian Principality

After all, Kyiv became a part of Polish-Lithuanian Commonwealth.

In the 1632 Metropolitan of Rus Petro Mohyla (Metropolitan Peter) founded Kyiv Academy - the first high education center in the region. It became a cultural center of all Orthodox Slavic world - from Moscow to Serbia.

Petro Mohyla (Metropolitan Peter)

The next period in Kyiv history is related to people named Cossacks. Their ancestors were non-aristocrate warriors and soldiers who served to local dukes and princes. But after Ukraine became a part of Poland, there were no place for such kind of people - they had to become noble or servant according to Polish Law. And a big part of them desided to live on the steppe frontier between Crimean Khanate and Polish-Lithuanian Commonwealth. In a few decades, they were known under name "Cossacks" and became strong military power - "The Zaporizhyan Army".

Barocco refectory in St. Michael Monastery

The literature face of Cossacks you can read in books of Mycola Hohol. He was a Cossack descendant and wrote in Russian such books as "Taras Bulba", "Viy", "A Terrible Venigence" et cetera.

Mycola Hohol

In the middle XVII century there was a big Ukrainian uprising against Poles domination under leading of Rus-Ukrainian nobleman and Сossack Bohdan Chmelnytskiy. Ukrainian nobles were mostly loyal to Polish government. The main military power of Ukrainians were Cossacks.

Hetman Bohdan Chmelnytskiy monument by Michael Mikeshyn

They were succed to build an own state. They called it "Little Rus" (as a remember that Kyiv and Chernihiv were political core of Rus), "Ukraine", "Hetmanate" or "The Zaporizhyan Army". This state was headed by Hetmann - military Сossack leader.

Cossack hetmanate state

This state was not really independent - it was a vassal of Poland, Turkey, Sweden, Moscow. But, as Deniel Defoe wrote about Hetmann Ivan Mazeppa in "An Impartial History of the Life and Actions of Peter...":

Mazeppa was not a King in Title, he was a King in Power, and every way Equal if not Superior to King [of Poland] Augustus 

Hetman Mazeppa

It means that in fact Hetmans were quite independent monarchs.
This period became a golden age of Сossack (or Ukrainian) barocco style. There are a big number of barocco churches and other buldings in this style all around country - Chernihiv, Kozelets, Hlukhiv, Poltava and Kyiv, of course.

Pokrova Church by John Hryhorovych-Barsky

But after all, Ukraine lost it independence and authonomy. Cossacks got Russian Nobility status. Ukrainians (Little Russian), Belorussians and Moscovites (Great Russians) were proclaimed as one Russian nation. But a lot of Ukrainians ("Little Russians") still recognised themselves as separated people from Russians ("Great Russians").

In XIX century Kyiv became a financial center of region. A lot of neo-Renessance, neo-Gothic, neo-classic, modern building were created.

"House with chimeras" by Vlad Horodetsky

National University, Vincenzo Beretti

Pedagogical museum, Paul Alyoshyn

St. Sophia Square

The house on Liuteranska street

The house on Yaroslaviv Val street

National Bank, Vlad Horodetsky

There is house in Ukrainian modern style on Pankivska street:

In the period of Russian revolution, Ukraine was trying to get independence. Ukrainian socialists tried to build a republic, but Ukrainian aristocrates leaded by hetman Paul Skoropadsky wanted to rebuild Hetmanate.

Hetman of Ukrainian state Paul Skoropadsky
and Prime Minister Theodor Lyzohub

As a result, Soviet Russia occupied Ukraine and gave formal independence but in fact it was only authonomy. The capital of Soviet Ukraine was Kharkiv firstly. And left-winged Ukrainian culture center was there for a few decades.
But than Kiyv became the capital of Ukraine again. And it was time of Stalin comunist dictatorship. As in fascist Italy, it was period of neo-classic and neo-barocco styles in monument arts. The government wanted people feel small and weak. So, there are examples of this architecture:

And neo-barocco main street of Kyiv, Khreshchatyk:

Kyiv Art Museum

Kyiv has a lot of Art museums. But my favourite one and the most "Kyivian" museum is Kyiv National Art Museum.

It is located in the bulding by architect Vlad Horodetsky:

There are paintings of Kyiv artists such as Olexander Murashko, Mycola Pymonenko (he was a tutor of world famous Kazimir Malevich), Michael Boychuk (leader of Neo-Byzantine movement), David Burliuk, Alexander Bohomasov and others.

O. Murashko. Girl in the red hat.

M. Pymonenko. Cossack is going to campaign

Neo-Byzantine picture by M. Boychuk

David Burliuk. "Alley in the park"

Alexander Bohomazov

"Anriyivsky uzviz" (Andrews Descent)

This is the one of the main streets in Kyiv. It has beautiful artchitecture, restaurants, theaters, street merchants and painters. 

St Andrew's Cathedral at the beginning of descent

"Theater on Podol".
"Podol" is one of historical areas in Kyiv

Ukrainian Kyiv Cuisine

Here I want to give my recomendations. The first one is borscht - traditional Ukrainian red soup.

Borscht

Than my advice is "varenyky" (boiled dough with different fillings) and "salo" (pig fat;  a bit looks like toscanian lardo).

Salo

Varenyky

The most famous Kyiv dish is "chicken Kyiv". 

Сhicken Kyiv

And there is fast food "perepichka" in Kyiv - kind of Hot Dog.

Perepichka

My favourite restaurants in Kyiv - "Ostannia Barycada" and "Varenyky now". You can taste mentioned dishes there. Except "perepichka" - there is a special place for this.
"Kanapa" restoraunt on Andrew's Descent is high level, too.
"Kanapa" , "Ostannia Barycada" and "Varenyky now" belong to the same owner, but be sure, it's not advertisement. I really like it.

Nowadays

After crash of Soviet Union, Ukraine finally got independence. By the way, we product the biggest aiplane in the world here in Kyiv - "Mriya" ("The Dream"):

Nowadays we are still fighting for independence. There was Revolution of Maidan against pro-Russian president Yanukovich, and then - Russians annexated Crimea and invaded to Eastern Ukraine.

Maidan revolution picture

Thanks to our soldieres, the EU and the US sanctions, front line is far away from Kyiv.

Пост-київська Русь - нарис політичної історії

Опісля монгольської навали колишня Київська Русь продовжила своє існування у вигляді конгломерату феодальних політичних утворень - королівств, великих (і не дуже) князівств, господарств та боярських республік. У цьому нарисі пропонується в загальних рисах ознайомитися із розвитком геополітичної обстановки в регіоні протягом ХІІІ-ХVІ століть

Галичина та Волинь

На південному заході утворилося королівство Русь, що являло собою двоєдину державу Галичини та Волині під скіпетром нащадків Романа Мстиславича. Першим королем буо помазано Данила Романовича 1253 року[1]. Після загибелі останніх прямих спадкоємців державою правили родичі по жіночій лінії - Болеслав Тройденович з мазовецьких Пястів та Любарт Гедимінович, син амбіційного литовського князя.
Любарт зміг утримати за собою лише Волинь і відтак послуговувався великокняжим титулом. Наприклад, так величав його писар Луцької Псалтирі - "князь великий Дмитрій Кедиминович" [13]. "Дмитрій" було православне ім'я Любарта.

Срібні монети Любарта-Дмитра Гедиміновича

Волинське велике княжіння проіснувало до 1452 року, коли помер останній його суверен Свидригайло Ольгердович. Відтак воно перейшло до Казимира Ягайловича, великого князя литовського та племінника Свидригайла. Права і обов'язки місцевих еліт Волині під рукою литовських монархів регулювалися договірною грамотою, що її потверджував кожен наступний великий князь литовський (аж до прийняття Литовського Статуту 1529 року) [детально - див. 12].

Галичина у вигляді напівавтономного Руського королівства увійшла до складу держави польських Пястів. Деякий час нею керували князі (де-факто - намісники), як-от Владислав Опольський, карбувалася окрема монета ("грошик руський"). Згодом статус Галичини впав із королівства ("regnum") до простої землі ("terra") - домену короля, а відтак була інтегрована у загальнопольський політичний та правовий простір у вигляді Руського воєводства.

Грошик Руський - монета руського королівства під скіпетром польських королів

Протягом ХІV століття то зникаючи то відроджуючись, існувала окрема галицька, або ж малоросійська митрополія. Географічно її юрисикція збігалася з межами руського королівства, або ж руської землі. Ініціатива створення митрополії належала королеві Юрію І (1301-1308 рр). Після падіння династії Романовичів її існування з перемінним успіхом відстоювали польські королі аж до остатончого її злиття з Київською митрополією.

Київ

На півдні продовжила своє існування Київська земля. Після монгольського вторгнення Київ не мав власного князя. Містом керували посадник, тисяцький, баскаки, і, можливо, митрполит. Неодноразово правителі руського королівства намагалися повернути Київ під руку своєї династії. Цілком можливо, що князі Андрій та Лев Юрійовичі (1308-1320-і рр.) змогли це зробити, але вузька джерельна база не дає можливості казати про такий факт упевнено (2).
У 1330-х роках вже бачимо відновлений статус Києва як княжого столу - до столиці Русі повертаються Рюриковичі, правлячи разом з ординськими баскаками[2].
Після битви на Синіх Водах 1362 року і вигнання татар велике київське княжіння як васал великого князя литовского обіймає Володимир Ольгердович, онук Гедиміна. Київське князівство під рукою литовських династів проіснувало до 1471 року, повторивши долю Волині. Княжіння перейшло у спадок великому князеві литовському Казимиру Ягайловичу, а з елітами землі було укладено уставну грамоту. Невдовзі відбулася спроба палацового перевороту в Литві з метою відновити владу нащадків Володимира Ольгердовича, та вона зазнала невдачі.

Промальовка печатки великого князя Олелька Володимировича Київського

Короткий злет Києва позначився і на церковних справах. Київ робив спроби повернути резиденцію митрополита до себе, зокрема Теодорит та Кипріан деякий час тримали кафедру у першопрестольному місті. Існували показові ситуації, коли Володимир Ольгердович Киъвський наголошував на своєму історичному праві номінувати митрополита і арештував московського претендента на кафедру - Діонісія. Відтак Вітовт (великий князь литовський, що володів і Києвом) посилався на прецедент Ізяслава Мстиславич, правителя Київської Русі ХІІ ст, який без погодження з Константинополем призначав митрополита.
Литовські зверхники воліли бачити митрополитів ближче до себе, а знекняжений Київ не мав сил протистояти такому бажанню. Тож "митроолити київські та всієї Русі" осіли в Навагрудку.

Сіверщина

На південному сході у вигляді конгломерату малих княжінь лежала Чернігово-Сіверська земля. Великий князь черніговський де-факто був князем брянським. Існували і співставні за потужністю княжіння - новгород-сіверське, стародубське та инші. Протягом ХІІІ-ХVІ ст. сіверські князі були васалами золотоординських ханів, литовських та московських князів. Спочатку серед місцевих князів переважали Рюриковичі, а після Синіх Вод почалася інфільтрація Гедиміновичів.

Монета князя Дмитрія Ольгердовича Брянського

Сіверські князі поперемінно тяжіли то до Литви, то до Москви, поки не потрапли під каток централізації на початку ХVІ століття.

Монгольска Русь

На північному сході лежало Велике князівство Владимирське - руські землі під владою монголів. Воно представляло собою сукупність великих княжінь - смоленського, рязанського, пронського, тверського, московського, суздальско-нижньогородського. Ординський цар із резиденцією в м. Сарай на Волзі призначав великого князя владимирського зверхником над усіма князями з числа цих самих князів. Поступово московські князі прибрали усіх конкурентів за велике владимирське княжіння і поглинули суперників.
Московська експансія супроводжувалася жорсткою централізацією та уніфікацією. Місцева знать підлягала або знищенню, або інкорпорації до кола московських еліт з відповідною ідеологічною "перепрошивкою". Така інтеграція забирала кілька десятиліть, аж поки тверичі, новгородці, ростовці, перм'яки тощо не перетворювалися на московитів (1).

Монета великого князя Василія Дмитрійовича Московського

Від 1301 року саме в цьому регіоні проживали митрополити "усієї Русі". Відтак постійним місцем їх проживання стала Москва. Протягом ХІІІ-ХІV ст. між Києвом, Литвою та Москвою йшла боротьба за церковну юрисдикцію над усією Руською митрополією. Протистояння закінчилася розколом на Новогрудську та Московську митрополії, друга з яких була визнана світовим православ'ям неканонічною.

Східна Білорусь

На порубіжжі ВКЛ існувало  Вітебське та Смоленське княжіння.
Дані землі також довгий час мали напівавтономний статус під владою великого князя литовського. Спочатку таку можливість гарантували місцеві князі з литовських чи руської династій, а відтак - знову ж, договірні грамоти, як і на Волині та Київщині. [див. 12]

Руські республіки Балтії

Між Балтійським та Білим морем лежали руські республіки Північного Заходу - Полоцьк, Новгород та Псков.
Для трьох згаданих держав було характерним, що джерелом суверенітету виступав не лише і не стільки князь, скільки місцеві еліти, бояри та містяни. Численні зовнішньополітичні угоди укладалися як від імені князя, так і від імені громади загалом. Така ситуація була незвичною для тогочасної Європи. Як правило, монархи укладали договір просто між собою. Саме так робили східноєвропейські князі та королі - литовські, волинскі, смоленські, тверські et cetera.
Наприклад, грамота Пскова Ризі починалася словами

От княжя псковъского Ивана Александровичя, и от посадника псковьского степенного Максима Ларивоновичя, и от всехъ посадниковъ псковъскихъ, и от бояръ псковьскихъ, и от купцовъ, и от всего Пскова [14]

Полоцькі еліти протягом ХІІІ-ХІV століття мали достатньо впливу, аби відносно вільно обирати собі князя. Раз-пораз, аби заключити договір, полочанам і князь потрібен не був - містяни на чолі з "ратманами" (членами міської ради) та "мештерем" (вочевидь, градоначальником) домовлялися з ким хотіли. Це відображено, наприклад в угоді з Ригою князя просто нема - "Тако хочем мы горожане с мештерем"[15].
Такі факти навіть дозволили пізнішому літописцю порівняти Полоцьк з Венецією і називати Полоцьку державу респулікою - "річчю посполитою"

О полоцкой свободности або Венеции ... той час волно собѣ пановали и жадной зверхности над собою не мѣли, тылко 30 мужов c посродку речи посполитой своей на поточные справы судей и сенаторов прекладали, а найболш за знаком с звону великого, который впосрод мѣста был завѣшеный, где всѣ збиралися; там и o справах своих, и o потребах речи посполитое и держав своих радили, бо держали на той час землю Рускую сами мѣщане полоцкие и на килкадесять миль справуючи. Таковой ж на той час волности уживали псковяне, и новогородчаны великие [8].

30 представників міського боярства та патриціату запрошували на княжіння литовського, або руського князя.

Новгродські купці.
Різна панель. Штальсунде, середина ХIV століття

Згодом, дедалі більше підпадаючи під владу Литви, Полоцьк перетворися на удільне княжіння під рукою великих князів литовських. Менше з тим, полоцькі князі мали титул "великих"[11, грамота 13], а отже статус Полоцької держави залишався високим. З ліквідацією княжіння, Полоцьк утримував автономний статус на основі уставної земської грамоти [12].

Автор цитованого фрагменту літопису згадав ще два міста, які мали схожі "волности" - це Псков та Новгород.
За свідченням бургундського лицаря - дипломата і мандрівника початку ХV ст. - Гільбера де Ланноа, новгородці "не мають инших господарів, окрім цих, обраних волею общини" [10]. Згідно з донесенням про конфлікт між німецькими купцями та місцевими жителями Новгорода, містом управляли тисяцький, посадник, архієпископ-владика, віче та "300 золотих поясів" (очевидно, ідеться про найвищий представницький орган) [9].
Час від часу у цій владній структурі був наявний князь, права і обов'язки якого регламентувалися усними домовленостями, традиціями, або договірними грамотами. Прикладом може служити угода князя Ярослава Ярославича з Новгородом 1270 року:

Благословление от владыкы, покла[няни]е от посадника Михаила, и от тысяцьскаго Кондрата, и от всѣго Новагорода, и от всѣхъ старѣишихъ, и от всѣхъ меньшихъ къ князю Ярославу. На семъ, княже, цѣлуи хрьстъ къ всѣму Новугороду, на цѣмь то цѣловали дѣди, и отци, и отець твои Ярославъ. Новъгородъ ти дѣржати въ старинѣ, по пошлинѣ. ... А бес посадника тобе волостии не раздавати. А кому раздаялъ волости братъ твои Александръ илi Дмитрии съ новгородци, тобе техъ волостии без вины не лишати. [14]

Як бачимо, князь не міг розпоряджатися Новгородською землею без представника громади - посадника. Зазначимо, що у середньовічному суспільстві саме навколо користування і розпорядження землею (що була основним засобом виробництва) оберталися поняття влади і багатства. Таким чином, бачимо вельми суттєве обмеження влади князя.

Менше відомостей маємо про Псков, та навіть згаданих документальних та наративних джерел достатньо, аби отримати загальне уявлення про політичний устрій цієї республіки.

На відміну від Полоцька, який увійшов до складу Великого князівства Литовського, Псков та Новгород були інкорпоровані до Московської держави.

Поділля

Наймолодшим історичним регіоном зі згаданих була Подільска земля, що перебувала у степовій кліматичній зоні. Через це кочовики використовували її як власний життєвий простір і осілого населення тут була вельми невелика кількість. Після того, як Орда була відкинута Ольгердом на південь і схід, земля отримала власних князів - братів Коріатовичів, які титулувалися "господарями" [16, с. 149].

Монета князя Костянтина Коріатовича Подільського

Наприкінці ХІV століття подоляни були затиснуті між інтересами Польщі та Великого князівства Литовського. Спільними зусиллями Ягайла та Вітовта Коріатовичів було усунуто, а сама земля розділена. Східна частина відійшла до київського князя (під сюзеренітетом Вільна), а західна - полякам.

Підсумок

Таким чином, можемо підвести риску. Після монгольскої навали землі колишньої Київської Русі продовжили своє існування і розвиток. Політичний устрій земель мав строкатий характер, подібно до тогочасних Німеччини чи Італії. Бачимо монархії та республіки, князівства й королівства, суверенні й залежні. Така різноманітність, без сумніву, робить історію регіону привабливою та цікавою. Без сумніву, період ХІV-XVI століть є не менш насиченим на події, ніж доба Київської Русі, чи козаччина.

Замок Любарта в Луцьку.
Малюнок Наполеона Орди

Джерела

[1] Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989.

[2] Новгородський перший літопис старшого і молодшого зводів. ПСРЛ, Т. ІІІ. М. 1950.[3] Лаврентіївський літопис. ПСРЛ, Т. I, М. 1926-28. 

[4] Рогозький літопис. ПСРЛ. Т. 15.
[5] Мирний договір князя Ярослава Володимировича з німецькими послами 1189–1199 рр; Русско-Ливонские акты, СПб., 1868.

[6] Проект договору Смоленська з німцями половиини XIII ст, там же.

[7] Мирний договір князя Ґерденя з Ригою, там же.

[8] Хроніка литовська і Жамойська. ПСРЛ. Т. 32. "Наука". М. 1975.

[9] "300 золотых поясов" и вече. Немецкий документ 1331 года о политическом строе Великого Новгорода // Средние века, Вып. 71 (3-4). 2010.
[10] Великая Русь рыцаря де Ланноа. М. "Родина". № 12. 2003.

[11] АЗР - Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. СПб., 1846. Т. 1: 1340-1560.

[12] Уставные грамоты Литовско-Русского государства. К. Типографія В. І. Завадського. 1889

[13] В. Б. Крисько. Запись писца в Луцкой псалтыри 1384 г // В. Б. Крысько. Очерки по истории русского языка. М., Гнозис, 2007.

[14] Грамоты Великого Новгорода и Пскова. — М.-Л.; 1949

[15] Немецкая контора в Полоцке. Сборник материалов и статей по истории Прибалтийского края. Том ІІ. Отделение І. Материалы и статьи по древней истории Прибалтийского края, III . Рига. 1879
[16] Беларуская даўніна, під ред. Ю.М. Микульского. — Мінськ, 2014.

Історичні та лінгвістичні праці
(1) С. Плохій. Походження слов'янських націй. К. Критика. с. 85.
(2) Б. Черкас. Західні володіння Улусу Джучи: суспільно-політичний та економічний розвиток. К. 2015. с. 161.
(3) Б. Черкас. Степовий щит Литви. К. Темпора. 2011 р. с. 26.